Громада і громадський побут українців.

         ТЕМА 2. Громада і громадський побут  українців.

               Традиційні види господарської діяльності.

До теми 2.

Завдання:

1.Ознайомтесь та опрацюйте навчальний матеріал

За планом:

Громада, громадський побут, громадські спільноти.

Провідні галузі господарства:

-                      Матеріальна культура

-                      Хліборобство, рільництво, городництво, садівництво

-               Тваринництво, мисливство, бортництво

Лозко Г.С. Українське народознавство. Стор. 309-321

ГРОМАДА

ГРОМАДСЬКИЙ ПОБУТ— одна з найважливіших галузей народної культури. І Охоплює ті сфери та явища суспільного життя, котрі, як правило, не пов'язані з І професіональним побутом, державними інститутами тощо. Це традиційні громадські І структури (селянська община та її органи самоврядування, братства, молодіжні гро­мади тощо), норми соціальної регуляції (звичаєве право, мораль, взаємодопомога), І норми публічного життя та багато іншого. Усі складові Г. п. перебували у тісному І  взаємозв'язку, у буденній свідомості ніколи не відокремлювались.

Г. п. до традицій попередніх поколінь і усвідомлене прийняття нових звичаїв Організований відповідно до народних потреб та інтересів, він являв собою досить дійову силу, за І  допомогою якої селяни та міщани проти стояли численним незгодам, зберігали раціо­нальні навички трудового життя, морально-етичні цінності, форми спілкування.

ОБЩИНА (ГРОМАДА)^- самоврядний виробничий і соціально-побутовий ко­лектив. Виділяються дві основні форми О.— первісна та селянська(останню звичайно ще називають сусідською, сільською, землеробською). Українцям була відома саме селянська, переважно землеробська О. У часи Київської Русі вона згадується під назвами верв, мир, село. В українських письмових джерелах XIV—XV ст. селянська І   О. вже відома як громада. Подальша доля селянської О. на Україні складалася у тих чи інших регіонах дещо по-різному, але в основних своїх рисах вона |   зберігалася майже до кінця XVIII ст. Громади мали власні органи самоврядування — громадський сход, виборну сільську старшину — отамана, пізніше війта. У всіх ділян­ках свого життя громада спиралася на звичаєве право з його традиційними формами і   судочинства та общинну мораль з її опорою на звичаї предків.

Приблизно до кінця XVI ст. громада складалася в основному з певної групи дворищ (на Лівобережному Поліссі до середини XVIII ст.— сябрин), які утворилися внаслідок розкладу великих патріархальних сімей (сімейних общин). У цілому її характер виз­начали індивідуальні господарства малих сімей. Наслідком станової диференціалі І стало утворення окремих О.— підлеглих селян, вільних військових сіл, козаків ¹ тощо. Кожна з них обстоювала власні інтереси, але у багатьох випадках громади діяли разом. Громади не тільки колективно володіли та користувалися землею, а й могли продавати, дарувати її, здавати в оренду, регулювати її експлуатацію, захищати недотор­каність. Усе, що стосувалося земель громади, робилося виключно з її відома та дозво­лу. Громади активно протистояли обмеженню прав своїх членів від колективних скарг у вищі органи влади і колективних молебнів до відмови від податків чи виконан­ня повинностей та збройної боротьби. Ліквідація у XVIІ—XVIII ст. колективної власності на орні землі та більшість інших угідь призвела до послаблення общинних засад, проте не означала ліквідацію самої О. У XIX — на початку XX ст. ще існував цілий комплекс звичаїв та обрядів, які були пов'язані з прилученням дитини до громади або виражали общинне санкціювання тих чи інших дій селян. Наприклад, родини та хрестини відзначалися за обов'язковою участю численного кола не тільки' близьких родичів чи приятелів, а й представників громади. Завершувалися ці обряди здебільшого у такому осередку громадського спіл­кування. як корчма. Своєрідне общинне визнання весільного акту виявлялося в скобах громадських старост, у прилюдному ознайомленні з наслідками звичаю "комори" тощо. Громада спільно обирала священика своєї парафії, економічно його забезпечу­вала, брала участь у будівництві, ремонті, прикрашенні сільської церкви. Колективно справлялися храмові свята, спільні обіди. Міцними залишалися й традиції виробничо-побутової обрядовості. З метою забезпечення доброго врожаю або попередження стихійного лиха влаштовувалися колективні молебні та процесії. Помітну роль сіль­ська громада відігравала в господарському житті своїх членів — стежила за справністю їхніх господарств, охороняла майнові права. Зберігали силу звичаї колективної взає­модопомоги (толока, супряга тощо), організовувалися громадські склади недоторка­них запасів (див. далі). Громада продовжувала посідати головне місце у формуванні морально-етичного клімату в селі, у дотримуванні традиційних звичаїв та обрядів, за допомогою яких контролювалася поведінка кожного односельця.

          

П      Перевірте свої знання:

-          Складіть тест із 15 питань

1 питання – 3 відповіді

-          Обґрунтуйте , що молодіжні громади – парубки, дівочі – прототип сучасних органів самоврядування, громадських організацій тощо.

-          Охарактеризуйте свята громадських об’єднань:  братчина, канун, свіча, храм.