Завдання:
1. Обгрунтуйте вислів:" Великоднева писанка - етнографічний символ України"
2. У чому полягає зміст світогляду українців
а) за Велесовою книгою
б) фольклором
в) археологічними даними)
3. Підтвердіть прикладами, що тиждень найдавніша календарна одиниця.
4. Зазначте основні сузір'я у астрономічній номенклатурі українців (ХVІ - ХІХст.)
5. Наведіть 5 - 7 прикладів народних метеорологічних прикмет.
6. Способи зображення чисел в українській народній математиці.
7. Доведіть, що українські селяни володіли певними основами геометрії.
8. Перелічте міри довжини, конкретизуйте з сучасною мірою.
9. Зазначте основні лікувальні засоби знахарів.
10. Створіть слайдовий ряд з теми "Народні знання українського народу".
1. Писанка — символ Сонця; життя, його безсмертя; любові і краси; весняного відродження; добра, щастя, радості.
ОтветитьУдалитьУ міфах багатьох народів світу саме яйце є світотворчим початком. У слов'ян-язичників, на думку С. Килимника, писанки існували вже за часів антів — наших прародичів ІІІ — VIII ст. н. е. і були символом сонячного культу. Птахи — це вісники весняного воскресіння, Сонця, а їх яєчка — емблема сонця — життя, народження.
«Яйце птаха взагалі, — писав С. Килимник, — це зародень життя, символ бога сонця; воно в давнину символізувало — добро, радість, щастя, любов, достаток, успіх, прихилення добрих сил, захист людини від лихих сил».
Дослідники вважають, що українська писанка має понад 100 символічних малюнків. Наприклад, кривулька знаменувала нитку життя, вічність сонячного руху. Кривулька або безконечник — це символ початку і кінця. Тригвер або триніг символізував, на думку одних, небо, землю і повітря, на думку інших — повітря, вогонь і воду, треті вважали його символом життя людини. Четверті трактували його як символ неба, землі і пекла. Символічне навантаження мала і кольорова гама писанки. Червоний колір усимволізовував радість життя, любов, жовтий — місяць і зорі, урожай; зелений — багатство, буяння рослинного світу, його воскресіння; блакитний — чисте небо, здоров'я; бронзовий — матінку-землю; чорний з білим — пошану до померлих родичів, їхніх душ та ін.
2. б)
ОтветитьУдалить3. За сім днів відбувається збільшення фази місяця від тоненького серпа (Молодика) до першої чверті; ше за сім днів — від першої чверті до повного місяця (Повні); ще за сім - зменшення до останньої чверті; і, нарешті, ще за сім днів місяць "старіє" зовсім. Цей видимий для людини процес відбувається за 28 діб, хоча астрономічно повна зміна фаз місяця завершується за 29,53 доби.
ОтветитьУдалитьСемиденний тиждень добре узгоджується із психофізичними ритмами людського організму. Відомо, що магнітні поля Сонця, Місяця, Землі, як і інших планет, змінюються залежно від їхнього положення у просторі. А зміна магнітного поля одного тіла завжди викликає зміну магнітного поля самого середовища. Тому спостерігаються зміни в життєдіяльності людей, тварин, рослин: змінюється самопочуття, настрій, активність, підвищується чи знижується тиск тощо.
Тиждень на стародавніх малюнках зображали у вигляді семипроме-невої зірки. Число сім стало священним: 7 кольорів веселки, 7 чудес світу, 7 нот, 7 струн на лірі Орфея.
Пелазги помітили, що на небосхилі, крім нерухомих сузір'їв, є 7 зірок, які рухаються ("блукають") по небу. Ці зірки обожнювалися, бо кожна з них керує своєю годиною. Першій годині неділі покровитель-ствує Сонце. Далі на кожну годину дня впливають планети в такому порядку: 2 год. — Венера, 3 год. — Меркурій, 4 год. — Місяць, 5 год. — Сатурн, 6 год. — Юпітер, 7 год. — Марс. Далі повторюється в тому ж порядку: 8 год. — Сонце, 9 год. — Венера і т.д. Доба неділі закінчується годиною Меркурія (24 год.). Отже, понеділок починається годиною Місяця, тому він присвячений Місяцю. Так кожен день отримав свого покровителя-охоронця.
4. Велика Ведмедиця мала назву Віз, Мала Ведмедиця — Малий Віз або Пасіка, Лебідь — Хрест, Орел — Дівка воду несе, Волосся Вероніки — Волосожари, Плеяди — Стожари або Квочка. Сузір'я Оріона у різних місцевостях мало різні назви — Косарі, Полиця, Чепіга; Венеру здавна називали Вечірньою зорею, Вечорницею, а перед сходом сонця — Вранішньою зіркою, Зірницею, Денницею.
ОтветитьУдалить5. Вечором сонце за стіну (хмару. — Авт.) заходить — буде дощ; Чистий захід сонця — на добру годину; Сонце при заході яскраво-червоне — на вітер; Місяць обгородився — на дощ; Стовпи біля місяця — на вітер; Місяць-молодик сходить ріжками вниз — на дощ; Молодик з'являється у дощову погоду — місяць буде дощовий; Червоно-багряні зорі звечора — на негоду; Ясне зоряне небо — на погоду.
ОтветитьУдалить6. Українська народна математика мала у своєму арсеналі оригінальні способи зображення чисел. Одиниці позначалися паличками, десятки — хрестиками, сотні — кружечками, тисячі — квадратиками. Що ж до дробових чисел, то їх передавали переважно в усній формі з відповідними назвами (половина, чверть, осьмушка, шістнадцятка та ін.). Письмово (невеличкими горизонтальними рисками) зображалися лише найбільш уживані дроби.
ОтветитьУдалитьДля написання числових знаків використовували найрізноманітніші предмети (дощечки, палички). Проте найчастіше для цього послуговувалися одвірками, дверима, стінами, на яких малювали рисочки або карбували зарубки. Досить поширеним засобом для позначення чисел були зарубки на невеличких дощечках, прямокутних брусках чи палицях. Такі своєрідні "документи" використовували лісоруби, ремісники, ними послуговувалися, позичаючи гроші, здаючи податки, засипаючи в амбари на зберігання зерно тощо. Карбування у різних місцевостях України мало різні назви (карбики на Поділлі, цурки на Полтавщині, раваші на Гуцульщині, бірки на Київщині).
7. Українські селяни знали й деякі основи геометрії. Зокрема, вони мали уявлення про просту й ламану лінії, про властивості рівнобіжних ліній тощо. При будівництві хат та виготовленні бондарських виробів використовували властивості діагоналей прямокутника (щоб побудувати стіни під прямим кутом), обчислювали відношення довжини кола до діаметра (за останній приймали третину довжини кола). Бондарі та теслярі вміли користуватися циркулем. Розписуючи хати, побутові вироби, селяни послуговувалися різними геометричними фігурами. Українцям були відомі оригінальні прийоми визначення відстані до недоступного предмета, виміру площі земельних ділянок різноманітних форм. Знали й основи механіки, які використовували при будівництві хат, вітряків, культових споруд та ін.
ОтветитьУдалить8.Своєрідною виявилася народна система лінійних мір, якою користувались в Україні з давніх-давен. Їх походження має антропометричний характер. Усі давні лінійні міри пов'язані з природним рухом (розведенням пальців, розмахом рук), з окремими частинами людського тіла (ліктем, п'ядею, пальцями, ступнею і навіть голосом) чи фізичною силою - "на відстань голосу", "на відстань кинутого каменя" тощо. Тому у різних народів вони були не однаковими, тісно пов'язувалися з традиційними особливостями ("локоть давньоримський", "локоть мадярський"). Основними мірами довжини ще з часів Київської Русі були "локоть", "п'ядь", "ступня", "сажень" і навіть "крок". "Локоть" - відстань між ліктьовим суглобом і кінцем стиснутого кулака ("п'ястуха") людини середнього зросту - становив 45-50 см. "Литовський локоть" дорівнював 61,6 см і був поширений на Поліссі. Цю міру довжини знали і в Греції, і в Індії, і в Персії. До нашого часу вона збереглась в Болгарії, Данії, Польщі, Нідерландах, Ефіопії. Користувалися цією мірою для вимірювання тканини, стрічок. Мірою довжини є й аршин - це , по суті, той самий лікоть. Досі ним користуються в Афганістані, Болгарії, Ірані, Туреччині. Аршин дорівнює 71,12 см. Аршин ділився на 16 вершків. Вершок - 4,4 см. Меншими за величиною були такі міри, як "стопа" і "п'ядь". У Карпатах паралельно зі "стопою" вживався термін німецького походження "шух" (приблизно 30 см), який ділився на 12 "перстів", чи "пальців" (величина великого пальця). "Перст" у лісорубстві ототожнювався з "цалем", "цолом" (2,5 см). В українців, як і в багатьох інших слов'янських народів, "п'ядь" розділялася на дві величини - "мала п'ядь" і "велика п'ядь". "Мала п'ядь", або ще "хрома п'ядь", - це відстань між розставленими великим і вказівним пальцями (19 см), а "велика п'ядь" - між великим пальцем і мізинцем (21-23 см).
ОтветитьУдалитьНаведені вище міри застосовувались переважно у ткацтві, почасти у різних народних промислах, а також у будівництві; "сажень" стосувався міри землі. Витягнуті в обидва боки руки становили "сажень" ("сяг") - приблизно 177-186 см. "Коса сажень" дорівнювала 2,5 м і визначалась відстанню від підошви лівої ноги до кінців пальців витягнутої вгору правої руки. Відстань на землі ще міряли "кроком", що дорівнював 75 см. Про невеликі розміри чи відстані говорили: на волосину, на палець, на ніготь.
Існували міри за видом занять - рибальські ("одне весло", "два весла"), боднарські ("обчиркач"), будівельницькі тощо.
Короткий сажень—основна міра у Київській Русі, що дорівнювала трьом ліктям.
Вершок — 4,4 см.
Ярд — 91,4 см.
Чверть — 18 см; віддаль між кінцями розставлених пальців —великого і мізинця.
Цаль — 2 см.
Жердка — 5 м.
На Бойківщині використовували ще такі міри довжини:
кльоб — сувій домотканого полотна довжиною 30 — 35 м, стіна — сувій
домотканого полотна довжиною 8 — 9 м, міра — сувій домотканого полотна довжиною 70—80 см.
З незапам'ятних часів людство застосовувало за одиниці довжини розміри частин людського тіла. Це міри, які завжди «з нами». Невелика різниця у їх розмірах у різних людей при грубих вимірах не мала особливого значення. Побутували такі міри: палець, долоня, стопа, лікоть, крок, розмах рук. Невеликі віддалі нерідко і в наш час вимірюються кроками там, де не потрібна особлива точність. Використовувалась міра, що визначалася дистанцією, на якій було чути голос людини чи рев тварини. Міра «поки чути ревіння вола» виникла, мабуть, за часів чумацьких переходів. Були ще і такі міри: «віддаль польоту стріли», «на рушничний чи гарматний постріл», «куди долетить топорище».
9. Ефективними ранозагоюючими засобами вважали сік звіробою та деревію, листя подорожника, відвар ромашки тощо. Народна медицина українців характеризується широким використанням городніх, технічних та зернових культур (часника, цибулі, хрону, редьки, картоплі, маку, льону, конопель, буряка, капусти, моркви, ячменю, гречки, вівса). Часник та цибуля вживалися як дезинфікуючий, профілактичний та лікувальний засіб при застудних та інфекційних захворюваннях.
ОтветитьУдалитьРізнобічним було застосування льону та конопель (відвари насіння використовувалися при шлунково-кишкових захворюваннях, олією лікували опіки, розжарене насіння слугувало зігрівальним компресом тощо). Українці були добре обізнані з лікувальними властивостями дерев, дикорослих та культурних кущів (калини, малини, шипшини, глоду, проскурини).
Арсенал лікувальних засобів тваринного походження включав гусячий, козячий, барсучий, собачий та свинячий жири, молочні вироби, жовч та шкіру тварин, продукти бджільництва. Тваринні жири вважалися добрими ранозагоювачами, ними розтирали при застудах, вживали всередину у випадках запалення легень, астми й туберкульозу.
Найпоширенішими серед засобів мінерального походження були пісок, вода, сіль, глина, гас, сірка, крейда.
Суттєве місце серед терапевтичних методів народеій медицині українців посідала фізіотерапія (компреси, гарячі та парові ванни, інгаляції тощо).
Хоча у традиційній українській медицині переважало домашнє лікування, була в народі і категорія спеціальних людей, до котрих зверталися, коли домашні засоби не давали необхідного ефекту.
Знахарі (ведуни) — люди, добре обізнані з народними методами і засобами лікування. Серед них були костоправи, кровопускателі, баби-повитухи, травники тощо. Деякі народні хірурги-костоправи були справжніми цілителями. Вивчивши досвід своїх попередників, вони добре вміли виявляти переломи промацуванням, володіли методом мануальної терапії — ручного вправлення дисків, накладали шини та лікували вивихи. Були по селах і свої знахарі-кровопускателі: у минулому столітті кровопускання широко використовувалося при найрізноманітніших захворюваннях, причину яких народ пов'язував із забрудненням крові. Ті, хто займався такими процедурами, добре знали їхню методику, найдоцільніший час проведення тощо.